Wednesday, 17.01.2018, 14:42
Home Sign Up RSS
Welcome, Guest
Section categories
Participants of the ISO-2009 [4]
Participants of the International student olympiad of a 2009 year
Participants of the ISO-2010 [32]
It is a category for those who going to make an attempt the forces in the olympiad of 2010. Это категория для тех кто собирается попробовать свои силы в олимпиаде 2010 года
Participants of the ISO-2011 [0]
Participants of International student Internet-olympiad from discipline are Safety of living of man Участники Международной студенческой Интернет-олимпиады по дисциплине - Безопасность жизни и деятельности человека
Students [22]
Students are student in a center preparation to participating in an olympiad and also students of internal and extra-mural form teaching wich studying disciplines related to safety of man and nature. Студенты обучающиеся в Центре подготовки к участию в олимпиаде, а также студенты очной и заочной формы обучения, изучающие дисциплины связанные с безопасностью человека и природы.
Our poll
Оцените мой сайт
Total of answers: 850
Statistics

Total online: 1
Guests: 1
Users: 0
Home » 2012 » September » 8 » Основи екоменеджменту і екоаудіту
11:25
Основи екоменеджменту і екоаудіту
Основи екоменеджменту і екоаудіту
ПИТАННЯ:
1.Визначення екоменеджменту і екоаудіту, призначення і роль.
2.Система екоменеджменту і екоаудіту у країнах ЄС.
3.Система екоменеджменту і екоаудіту в Україні.

1.Визначення екоменеджменту і екоаудіту, призначення і роль.
Чинні нині в Україні моделі організації і керування природокористуванням самі по собі не забезпечують узгодження економічних і природоохоронних цілей у масштабах держави. У зв'язку з цим виникла необхідність розробити систему екологічного менеджменту, як більш прогресивну модель для умов ринкових трансформацій.

За рубежем уже початі спроби реалізації екологічного менеджменту в господарській діяльності. При цьому система і екологічного менеджменту, і екологічного аудиту (СЕМА) розглядається як діючий важіль регулювання процесу забруднення, коли відповідальність і партнерство є головни-ми чинниками в охороні навколишнього середовища. Водночас, СЕМА - це ринково орієнтований механізм, а не інструмент державного керування.

Екологічний аудит http://studopedia.com.ua/view_ekologia.php?id=55
Екологічний аудит – процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, оцінювання об’єктивних даних і відповідності вимогам екологічної безпеки.
Екологічний аудит може проводитися щодо підприємств, установ та організацій, їхніх філій та представництв чи об’єднань, окремих виробництв, інших господарських об’єктів у цілому або щодо окремих видів їхньої діяльності. Екологічний аудит в Україні може бути добровільним або обов’язковим. Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об’єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавленого суб’єкта, за згодою керівника чи власника об’єкта екологічного аудиту. Обов’язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об’єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

Екологічний менеджмент можна визначити як складну міждисциплінарну науку, ціль якої - знайти шляхи забезпечення найбільш конкурентоспроможних рішень в галузі керування природоохоронною діяльністю. Однак застосування екологічного менеджменту в моделях трансформацій в Україні дотепер ще чітко не проглядається. Пошук шляхів реформування економіки України повинен бути невіддільний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту. Ця установка закладена, зокрема, у "Основних напрямках державної політики України в сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки". Відповідно до цього документа, перехід економічної системи до ринку повинен не тільки підвищити ефективність виробництва, але і сприяти ліквідації субсидій на використання природних ресурсів і поліпшенню стану навколишнього середовища завдяки застосуванню різноманітних інструментаріїв екологічного менеджменту і екологічного аудиту.
Щоб активізувати екологічну компоненту в моделях ринкових реформ в Україні, з урахуванням тенденцій сучасного моменту, необхідно прискорити впровадження ринкового механізму регулювання природокористування, застосовуючи одночасно адміністративні й економічні важелі (мається на увазі, насамперед, подальший розвиток і зміцнення методичної основи системи платежів за забруднення природного середовища і використання її ресурсного потенціалу); при цьому повинна діяти система економічних пільг, оскільки сьогодні держава не може нести пряму відповідальність за забруднення навколишнього середовища і проведення очисних заходів із засобів держбюджету. Якщо врахувати важке фінансове положення більшості об'єктів, різке скорочення бюджетного фінансування, що виділяється на охорону природи і відтворення природних ресурсів, хиби законодавства, визначальне державне керування в цій сфері, низьку якість сировини і матеріалів, зростання аварійності та інші негативні чинники, то розвиток ринку екологічних робіт і послуг - це єдиний гарант стабільності підприємств, що дозволяє їм самостійно вирішувати проблеми господарювання.
Витрати на охорону навколишнього середовища в зарубіжних країнах показані в таблиці 1.

Таблиця .1. Витрати на охорону навколишнього середовища

Країна Сума (млн. дол.) % до ВНП

Данія 1237 1,9

Німеччина 14424 1,7

США 80446 1,6

Швеція 1948 1,5

Швейцарія 1891 1,5

Великобританія 8837 1,4

Польща 960 1,4

Японія 26035 1,3

Нідерланди 2254 1,3

Австрія 1130 1,3

Франція 7746 1,1

В Україні витрати на природоохоронну діяльність поки що недостатні. У майбутньому необхідно буде істотно збільшити природоохоронні виплати з державного і місцевого бюджетів, впровадити повною мірою економічний механізм природокористування, сформувати ринок екологічних послуг, систему екологічної сертифікації, ліцензування та аудиту, передбачити розвиток лізингу в сфері природокористування і природоохоронної діяльності, розробити систему державної підтримки екологічного підприємництва.

На досягнення цих результатів спрямований поступовий перехід України до міжнародних і світових стандартів якості навколишнього середовища. При цьому, найважливішим напрямком координації спільних зусиль по формуванню системи екологічного менеджменту є налагодження ефективної природоохоронної взаємодії й узгодження екологічних параметрів господарської діяльності з країнами дальнього і ближнього зарубіжжя, які створюють єдиний еколого-економічний простір. Сучасний рівень розвитку ринкових відносин потребує адекватних мір і в природоохоронній політиці. Аналіз ефективності природоохоронних заходів свідчить про необхідність сполучення і пошуку нових стратегічних напрямків механізму їх стимулювання.

Які ж конкретно зміни можуть сприяти створенню в Україні діючого механізму екологічного регу-лювання? З досвіду інших країн відомо, що своєю результативністю система екологічного ме-неджменту зобов'язана, насамперед, ефективності економічного механізму природокористуван-ня, що базується на збалансованому сполученні регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру.

Які ж прогнози щодо застосування економічних інструментів екологічного менеджменту в Україні? Зараз формується тенденція відмови від дорогих систем адміністративно-наглядового контролю на користь заходів економічного впливу, стимулювання екологічного підприємництва, регульованого за допомогою спеціальних податків. У розвинутих країнах, наприклад, широко використовується диференційоване оподатковування в залежності від "екологічної сприятливості" продукції. При цьому концепція регулюючого оподатковування повинна враховувати інтереси місцевих виробників, тобто розроблятися з таким розрахунком, щоб окремі підприємства або навіть у цілому господарство якоїсь країни не виявилися протягом тривалого періоду в невигідному положенні в порівнянні з конкурентами. Прикладом ефективності даного інструмента екологічної політики може служити ріст ринкової частки продажів неетилірованого бензину в порівнянні з етилірованим.
За кордоном широко практикується така форма економічного стимулювання екологічного підприємництва, як податкові знижки. Проте вона потребує визначити на належному методично-му рівні критерії пільгового оподатковування для різноманітних видів господарської діяльності і розробити шкалу коефіцієнтів, у залежності від ступеня позитивного впливу на навколишнє сере-довище.
Система оподатковування по екологічних критеріях повинна регулюватися на державному й об-ласному рівнях, відповідно до компетенції органів керування. Пільгове оподатковування доцільно застосовувати, у першу чергу, на територіях із великим екологічним навантаженням, і на них повинен залишатися весь прибуток від господарської діяльності (без відрахування в держбюджет).
Втрати бюджетних коштів за рахунок введення податкових пільг можуть компенсуватися надход-женнями від додаткового оподатковування підприємств з екологічно небезпечною технологією або випускаючих екологічно небезпечну продукцію.
Поряд із податковими пільгами суб'єктам підприємницької діяльності, як свідчить зарубіжний досвід, можуть даватися окремі субсидії в розмірі до 30 % інвестиційних витрат на дослідницьку діяльність по моніторингу, скороченню викидів і запобіганню забруднення навколишнього сере-довища. Всі субсидії на програми боротьби з забрудненням навколишнього середовища даються підприємствам із державного бюджету або зі спеціальних фондів міністерств із питань охорони природи. Так, в Австрії існує фонд навколишнього середовища, у Швеції - фонд по запобіганню забруднень внаслідок спалювання палива, у Туреччині - фонд по запобіганню забруднення навко-лишнього середовища.
Завдяки субсидіям органи, що займаються фінансуванням, мають можливість здійснювати функції, подібні ліцензуванню. З цією ціллю в більшості країн, що використовують субсидії, діє порядок, відповідно до якого невиконання установлених вимог спричиняє собою припинення фінансової допомоги.
До числа найбільш діючих стимулів природоохоронної діяльності, що мають солідні перспективи в наших умовах, відносять ринкову реалізацію права на забруднення. Ця ідея існує як частина плану заохочення фірм до використання високоефективних очисних споруджень і заснована на різниці між фактичним і екологічно припустимим рівнями забруднення. Якщо цей рівень нижче встановленої межі, то дана компанія набуває права на забруднення навколишнього середовища у вигляді сертифіката, що може бути проданий іншим фірмам. З огляду на те, що штрафи за забруднення багаторазово перевищують вартість сертифіката, практику використання ринкового стимулу зниження рівня забруднення проти встановлених стандартів варто визнати доцільною і для наших умов.
Забезпечити розвиток екологічного підприємництва і фінансування різноманітних видів природоохоронної діяльності в Україні повинне створення системи екологічних фондів, включаю-чи страхові екологічні фонди підприємств. Основним джерелом формування останніх є:
- страхові внески підприємств, діяльність яких пов'язана з ризиком екологічно небезпечних ситуацій і аварій;
- відрахування від прибутку підприємств, а також інші надходження, що не підлягають оподатко-вуванню.
Формуючи модель вітчизняного екологічного підприємництва, доцільно використовувати також таку форму кредитно-орендних відношень, як лізинг. Це дозволить без великих початкових капіталовкладень створити передумови для впровадження ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, а також структурної перебудови виробництва в зв'язку з переходом до ринкових відносин.
До ефективних засобів екологічного підприємництва можна віднести екомаркування продукції і екосертифікацію фірм-виробників. Екомаркировка продукції служить прекрасним рекламним засобом і забезпечує високу конкурентоздатність товарів. Наприклад, у Нідерландах ціна на квіти, які вирощені в органічному середовищі і мають спеціальний екосертифікат, на 30 % вища, ніж на звичайні. У Великобританії товари, виготовлені з деревини, що постачається з лісів, експлуатова-них на стійкій основі, у середньому на 13 % дорожча, ніж стандартні вироби. Крім того, екомарки-ровка в більшості розвинених країн впливає на розмір імпортних мит.
На Заході систематичне використання економічних важелів, стимулювання екологічного підприємництва тільки починається. Але накопичений там практичний досвід вже необхідно використовувати в Україні.
На жаль, реалії застосування у нас екоменеджменту свідчать про те, що чинна система економічних регуляторів недієздатна спонукати природокористувачів до впровадження екологічного підприємництва. По суті, економічні інструменти виконують роль фіскальних платежів, а функціонування еколого-економічних регуляторів у вигляді різноманітного роду платежів виступає засобом накопичення фінансових ресурсів у владних структурах.
Фундаментальні дослідження свідчать, що перше місце серед чинників економічного росту зай-мають інвестиційна й інноваційна діяльність, уміння створювати і широко використовувати конкурентоспроможні технології в сферах національного товаровиробництва, послуг, інфраструктури і ринку. Це, треба думати, у рівному ступені стосується і екотехнологій, на розробку яких виділяється в середньому 5 - 10 % від загального обсягу фінансування інноваційної діяльності багатьох високорозвинених країн світу.
Сьогодні в нас немає достатніх засобів, щоб забезпечити екологічно стійкий розвиток країни. Відповідно до опублікованих даних, щорічно необхідно залучати біля 40 млрд. дол. іноземних інвестицій, у тому числі біля 10 млрд. дол. - для реалізації програм і проектів першочергового державного значення, щоб забезпечити екологічну й енергетичну безпеку, розвиток сучасних екотехнологічних сфер і інфраструктури. У цьому напрямку повинна бути переорієнтована дер-жавна інвестиційна і податкова політика в частині механізму притягнення екоінвестицій і стимулювання розвитку екобізнесу. Правовою основою екологічного підприємництва в Україні служать закони "Про підприємство і підприємницьку діяльність", "Про охорону навколишнього природного середовища" і "Про відходи". У цих документах визначені відповідальність і необхідність компенсації збитку внаслідок забруднення навколишнього середовища, а також сформульовані принципи захисту від екологічних ризиків. На думку спеціалістів, потрібно негайно доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємництво ( "Про екологічне страхування", "Про фінансові механізми для реалізації програми", "Про охорону навколишнього середовища", "Про підтримку технологій і досліджень для зберігання навколишнього середовища", "Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах"). У якості першочергових пропонуються такі міри:
1.. Підготування пакетів законодавчих проектів, спрямованих на економічне стимулювання екологічного підприємництва:
- про пільгове оподатковування підприємств екологічного профілю;
- про введення заохочувальних цін і надбавок на екологічно чисту продукцію (послуги);
- про порядок пільгового кредитування підприємств різноманітних форм власності, що діють у сфері поліпшення стану природного середовища;
- про додаткове оподатковування екологічно небезпечних виробництв;
- про порядок використання екологічних фондів для субсидування робіт (товарів, послуг) екологічного профілю.
2. Створення організаційних структур для регулювання й економічного стимулювання виробниц-тва товарів (робіт, послуг) екологічного призначення. Підготування нормативно-методичної документації, що регламентує діяльність цих структур.
3. Формування регіональних центрів по регулюванню і стимулюванню екологічного підприємництва і галузевих центрів по екологічному аудиту, стандартизації, сертифікації, метрологічному контролю екологічних товарів (робіт, послуг).
4. Сприяння в організації виробництва устаткування для малих підприємств екологічного профілю.
5. Формування системи аудиту, ліцензування, сертифікації й акредитації суб'єктів екологічного підприємництва, що виробляють товари (роботи, послуги) екологічної спрямованості.
6. Проведення маркетингових досліджень в галузі екологічного підприємництва і бізнесу.
В умовах переходу від жорсткої командно-адміністративної схеми керування природокористуванням до орієнтованої на ринок системи територіального керування охороною, відтворенням і використанням природних ресурсів, тактика державного протекціонізму з метою розвитку екологічного підприємництва і бізнесу буде сприяти стабільності і підвищенню рівня економіки в Україні.

2.Система екоменеджменту і екоаудіту у країнах ЄС.
Закономірності побудови права Європейського Союзу.
Правову систему ЄС формують акти різних рівнів. Це, в першу чергу, акти «первинного» права, тобто ті документи, які заклали фундамент інтеграційного утворення, що нині має назву Європей-ського Союзу. Саме на їх положеннях базуються всі законодавчі акти ЄС, що приймаються в регу-лювання конкретних питань в різних сферах суспільного життя Співдружності. Саме вони вказують міру дозволеного і можливого в правовому регулюванні на рівні ЄС та держав-членів, закріплюють інституційне забезпечення відповідної правової регламентації, способи захисту правових настанов ЄС від порушень тощо.
Акти первинного права почали формуватися з другої половини 50-х років XX ст., коли були засно-вані три європейські співтовариства: Європейське Економічне Співтовариство, Європейське Спів-товариство вугілля і сталі та Європейське Співтовариство з атомної енергії. Ними є: Римський Договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 р. (з 1993 р. - Договір про заснування Європейського співтовариства); Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 р., з наступними змінами, внесеними Маастрихтським договором (Договір про утво рення Європейського Союзу 1992 р.), Амстердамським договором 1997 р. та Ніццьким договором 2001 р., а також актами про приєднання; Договір про злиття 1965 р.; Договір про Європейський Союз 1992 р., із змінами, внесеними Амстердамським договором 1997 р. та Ніццьким договором 2001 р.; Єдиний Європейський акт 1986 р.; акти про приєднання нових держав-членів.
Протягом багатьох років розроблялась Конституція ЄС, або Європейська Конституція, якою плану-валося замінити всі попередні акти первинного права. У 2004 р. нарешті розпочався процес її при-йняття. У червні 2004 р. в Брюсселі (Бельгія) відбулося загальне схвалення цього правового акта ЄС. А 29 жовтня цього ж року на самміті глав держав-членів ЄС у Римі ця Конституція була підписа-на главами всіх 25 членів Євросоюзу. На процес ратифікації державам було відведено 2 роки. При цьому імперативною умовою набрання Конституцією чинності було визначено її консенсусну підтримку всіма державами-членами. Оскільки такий сценарій реалізувати не вдалося (не всі країни-члени висловилися «за» Європейську Конституцію), керівні органи ЄС сьогодні розглядають інші сценарії можливого перебігу подій. Так, найбільш ймовірною є така ситуація: якщо Рада ЄС констатуватиме, що підтримка Конституції є недостатньою, ЄС житиме за старими правилами, тобто на чинних правових засадах. При цьому окремі положення Конституції будуть внесені до права ЄС вибірково. Другий можливий варіант - перегляд Конституції з урахуванням позиції незгодних. Третій сценарій, що розглядається політиками ЄС, - це вихід тієї чи іншої держави зі складу ЄС. Теоретично можливим є й четвертий варіант - вихід з установчих договорів не незгодних з Конституцією, а всіх інших держав. При цьому ЄС у старому вигляді відмирає, а група з 22-24 держав створює на основі нової Конституції новий Європейський Союз. Остаточне рішення щодо модифікації первинного права ЄС до цього часу не прийняте.
Крім установчих документів, які отримали назву «первинного права», законодавчу базу ЄС утво-рюють акти «вторинного» права - акти різних типів, різної юридичної сили, різної сфери дії, різного порядку імплементації та застосування державами-членами. До них належать: а) нормативні акти обов'язкової сили; б) акти «м'якого» права; в) акти тлумачення права.
До нормативних актів обов'язкової сили належать: - регламенти - правові акти ЄС прямої дії, ма-ють загальнообов'язкову юридичну силу для всіх держав-членів і застосовуються ними безпосередньо, без транспозиції їх норм у національні правові 688 системи; регламентами, зокрема, затверджуються норми щодо експорту та імпорту в межах співтовариства небезпечних хімічних продуктів; вимоги до пакування й етикетування; регламентами ж врегульовані питання впровадження в межах ЄС систем екологічного менеджменту та екологічного аудиту та цілий ряд інших відносин, регулювання яких має бути одноманітним у межах всього Союзу;

-директиви - найбільш поширений і гнучкий тип правових актів ЄС, який дає змогу поєднати спільну стратегію ЄС у вирішенні тих чи інших питань та індивідуальний підхід кожної держави до шляхів досягнення встановленої мети; директиви визначають цілі, яких треба досягти, основні напрями і строки їх досягнення; одночасно вони вимагають транспозиції, тобто перенесення ключових положень в акти внутрішнього законодавства, держав-членів, якими, зокрема, визначаються й шляхи та засоби досягнення цілей і пріоритетів ЄС, закріплених у директивах; у директиві міститься вказівка на граничний термін, до перебігу якого держава-член має прийняти акт власного законодавства з відповідних питань (як правило, від 18 місяців до 2 років); безпосередньо директиви не застосовуються, однак у випадку неприйняття державою-членом протягом періоду, наданого для транспозиції, акта власного законодавства Європейський суд може винести рішення щодо безпосереднього застосування директиви щодо такої держави;
-рішення - як і регламенти, це акти прямої дії, що не потребують транспозиції в національне зако-нодавство держав-членів, а застосовуються безпосередньо адресатами, якими можуть бути як держави-члени, так і юридичні чи фізичні особи; на відміну від регламентів, дія яких поширюється на необмежене коло осіб, рішення, як правило, є адресними, тобто адресовані обмеженому колу суб'єктів; крім того, у формі рішення ЄС висловлює свою позицію стосовно міжнародних багатосторонніх конвенцій, одночасно надаючи повноваження щодо виконання формальностей з підписання, приєднання тощо певним особам;
-міжнародні договори, однією із сторін яких є Європейське співтовариство (після 1992 р. - Євро-пейський Союз); ЄС є стороною великої кількості міжнародних багатосторонніх, регіональних (єв-ропейських) та двосторонніх договорів екологічного спрямування, зокрема, таких як Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, Віденська конвенція про захист озонового шару і Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, та багато інших; більшість з таких договорів підлягають подальшій ратифікації всіма державами-членами.
Акти «м'якого права» - це такі документи, що не містять конкретно-регулюючих норм, а мають на меті зорієнтувати держави на відповідну лінію, напрям, стратегію поведінки, або є актами рекомендаційного характеру. Серед них виділяються:
- резолюції - документи ЄС, що приймаються з найбільш важливих політичних питань, зокрема, затверджуються програми щодо політики й діяльності у сфері охорони навколишнього середови-ща;
-рекомендації - акти рекомендаційного характеру, що орієнтують держави-члени на певну лінію поведінки, на застосування певних методів, прийомів, засобів; зокрема, у сфері охорони навколишнього середовища прийнято ряд рекомендацій стосовно методів оцінки вартості забруднення в різних секторах (промисловості, транспорті, енергетиці тощо).
Нарешті, актами тлумачення норм права ЄС є рішення Європейського Суду, в яких дається офіційне роз'яснення (тлумачення) відповідних правових норм ЄС. Вони не є нормативними актами у власному розумінні слова, але мають значний вплив на сферу правозастосування, зокрема в галузі охорони навколишнього середовища.
В основі формування правової системи ЄС лежить досить чіткий розподіл компетенції між ЄС та державами-членами, що спирається на базовий принцип Співдружності - принцип субсидіарності, згідно з яким розподіляються предмети відання ЄС, держав-членів, а також предмети спільної компетенції ЄС та держав-членів. Залежно від такого розподілу в межах ЄС вирішуються питання правового регулювання тих чи інших відносин. Це означає, що законотворчі інституції ЄС не мо-жуть довільно брати до свого відання будь-які питання, а мають в кожному конкретному випадку пропускати їх «крізь сито» принципу субсидіарності.

Екологічні питання є предметом спільної компетенції ЄС та держав-членів, тому з цих питань приймаються акти як ЄС, так і національного законодавства. Таке твердження загального характе-ру, однак має багато нюансів, що виявляються на практиці. Дослідники права навколишнього се-редовища ЄС називають принцип субсидіарності у природоохоронних відносинах «відносним» принципом або «юридичним принципом з гнучким змістом», який дає лише загальну орієнта-цію, а ніяк не вирішує всіх проблем. Так, стосовно розглядуваної предметної сфери принцип проголошує: регламентація на рівні ЄС має здійснюватися лише тоді, коли цільові настанови політики навколишнього середовища ЄС можуть бути краще реалізовані на рівні Співтовариства, ніж у межах окремих держав. Таке положення майже завжди вмикає механізми регулювання на рівні ЄС, коли йдеться про екологічні питання, що можуть вплинути на функціонування спільного ринку ЄС. Саме на базі такого підходу створено велику низку актів ЄС щодо етикетування небезпечних продуктів, встановлено норми вмісту свинцю в бензині; регламентація викидів автомобілів також розглядається як така, що впливає на свободу товарообігу й функціонування внутрішнього ринку ЄС.

3.Система екоменеджменту і екоаудіту в Україні.
Державна система екологічного управління.
Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, контролю, прогнозування, екологічної експертизи, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є:
реалізація законодавства;
контроль за додержанням вимог екологічної безпеки;
забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього при-родного середовища;
раціональне використання природних ресурсів;
досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
За системними ознаками можна виділити такі види екологічного управління: державне, корпора-тивне, місцеве, громадське.
До функцій державної системи екологічного управління належать: законодавче регулювання, нормування, експертиза, а також екологічний моніторинг, аудит, ліцензування, інформування, стандартизація, страхування, екологічна паспортизація, забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення, що спрямовані переважно на забезпечення охорони та контролю за станом навколишнього природного середовища, прогнозування його змін.
Система екологічного менеджменту є складовою частиною системи корпоративного управління і важливою частиною системи управління нефінансовими ризиками.
Упровадження системи надає можливість постійно вдосконалювати екологічну та економічну діяльність, зменшувати ризики для навколишнього середовища, для здоров’я й безпеки працівників, а також скорочувати витрати. Підприємство, впроваджуючи екологічний менедж-мент, систематично приділяє увагу екологічним проблемам, що виникають у результаті його діяльності, та безперервно працює над удосконаленням своєї діяльності, пов‘язаної з впливом на навколишнє середовище.
При цьому система управління екологічними аспектами інтегрує в організаційну структуру підприємства, процеси планування, розподілу відповідальності та обов‘язків, на застосування процедур та використання необхідних для впровадження екологічних заходів і планів ресурсів, на оцінку виконання й коригування статегічних рішень.
Подібно до інших систем управління, цикл екологічного менеджменту складається з чотирьох основних елементів або стадій.
1. Планування: визначення екологічних аспектів та потенційного впливу підприємства на навколишнє середовище (початковий екологічний огляд), формування екологічної політики, ви-значення загальних екологічних задач та розробка планів дій.
2. Впровадження: впровадження планів із застосуванням відповідних заходів для досягнення по-ставлених цілей.
3. Перевірка: оцінка результатів, отриманих на попередній стадіях.
4. Корекція та вдосконалення: усунення недоліків, виявлених під час перевірки. Необхідні вдосконалення забезпечуються постійними перевірками менеджменту.

Екологічний огляд. Як правило, впровадження системи екологічного менеджменту починається з огляду екологічного статусу та проблем підприємства, – з екологічного огляду. Тобто, з’ясовується, як підприємство використовує природні ресурси, які в нього викиди та відходи, які існують інші шляхи впливу на навколишнє середовище, а також – які законодавчі поширюються на діяльність цього підприємства. Огляд враховує всі основні й допоміжні види діяльності підприємства та, в разі необхідності, його продукцію і послуги. Огляд також може фокусуватися на окремих операціях (таких, як управління відходами). Особлива увага має приділятися тим видам діяльності, які мають суттєвий вплив на довкілля. Ґрунтуючись на результатах екологічного огляду, менеджмент або працівники, в обов’язки котрих входять екологічні питання, визначають сфери, що потребують першочергового втручання. При цьому увага має бути сфокусована на тих сферах діяльності, які можуть забезпечити найбільше збереження ресурсів та скорочення впливу підприємства на довкілля. Збереження ресурсів сприяє покращенню як екологічних, так і економічних показників діяльності підприємства, а також поліпшує його репутацію. Якщо підприємство вирішило охопити екологічним оглядом усю свою діяльність, тоді огляд має включати детальне вивчення наступних областей:
споживання енергії та тепла,
використання матеріалів,
використанні пакувальних матеріалів,
споживання води,
обсяг відходів,
якість внутрішнього та зовнішнього повітря,
шуми та запахи,
робоче середовище.
Чим більш деталізованим є облік споживання та витрат, тим більше можливостей для збереження ресурсів. Наприклад, якщо підприємство має кілька окремих лічильників для води замість одного головного, то легше можна визначити ті сегменти, де є надмірне споживання.
Як правило, інформацію про використання ресурсів можна отримати у бухгалтерії. Бухгалтерія зазвичай має дані про споживання електроенергії та води, про використання споживчих матеріалів (таких, як миючі засоби тощо), про управління відходами. Якщо ж така інформація недоступна або не ведеться окремий облік, необхідно це налагодити.
На невеликих підприємствах екологічний огляд зазвичай проводить один співробітник. Якщо ця особа добре знається на справах підприємства, то може зробити значну частину роботи не вихо-дячи із-за свого столу. Та деякі дослідження мають бути зроблені на місці, – перевірка показників лічильників, скажімо. На більших підприємствах завдання огляду мають бути поділені між кількома особами.
Суттєвою частиною екологічного огляду є виявлення областей де бізнес може скоротити спожи-вання ресурсів.
Суттєві навантаження та впливи на довкілля. Екологічний огляд виявляє стан відповідних екологічних складових та визначає навантаження на навколишнє середовище, що призводять до значних впливів на довкілля. Навантаження на навколишнє середовище можуть знаходитися на вході (споживання енергії або води) та на виході (відходи, викиди у повітря, стічні води, шум) діяльності підприємства, що впливає на навколишнє середовище, людей або власність (наприк-лад, двоокис вуглецю, що виникає під час виробництва тепла, є однією з причин зміни клімату). Навантаження на довкілля знаходяться у причинно-наслідкових відношеннях з впливами на довкілля.
Фактично кожен вид діяльності має певний вплив на довкілля, буде це миття рук чи надання по-слуг. Важливо виявити екологічні аспекти, які призводять до значних впливів, тобто визначити області, на які треба направити зусилля в першу чергу, або – екологічні пріоритети підприємства. Як правило, найбільша увага приділяється тим аспектам, що мають найбільший вплив на довкілля (шум та запахи) або безпосередньо регулюються законодавством (управління відходами та стоками). Досвід показує, що значна частина екологічних аспектів діяльності готелів та ресторанів прямо пов’язана із статтями витрат бізнесу:
споживання електроенергії,
споживання тепла,
споживання води,
відходи.
Крім того, питання репутації підприємства (відгуки клієнтів, думка партнерів по бізнесу або місцевої громади) також є важливими для туристичних/готельних операторів.
Екологічна політика. Результати екологічного огляду стають основою для розробки екологічної політики: підприємство формулює свої екологічні принципи та наміри, описує основні екологічні цілі й задачі.
Екологічна політика є основою для всіх видів екологічної діяльності підприємства, впливає на його сучасний та запланований розвиток. Вона зазвичай передбачає зобов’язання по скороченню впливу на довкілля відповідно до вимог чинного законодавства й нормативних актів.
Зазвичай опис екологічної політики займає не більше половини сторінки .
Екологічні цілі. Екологічними цілями підприємства є специфічні задачі, котрі мають бути вирішені у конкретній області та у конкретні терміни для того, щоб покращити екологічну ситуацію. Наприклад, підприємство, яке розглядає використання хімічних речовин (таких, як миючі засоби) як аспект, що спричиняє значний вплив на довкілля, може мати за ціль покращення хімічних характеристик стічної води. Методи досягнення такої мети можуть включати обмеження використання хімічних засобів, заміну їх на більш екологічно дружні хімічні засоби, встановлення або вдосконалення очисного обладнання тощо.
Екологічні цілі мають бути чітко сформульованими та вимірними. Початкові цілі слід ставити такі, щоб їх можна було досить швидко досягти за допомогою незначних ресурсів, таким чином заохо-чуючи працівників на подальші дії (наприклад, у використанні ресурсів, скороченні відходів тощо).
Цілі мають бути вимірними, щоб їх досягнення можна було проаналізувати згодом. Для цього ви-значаються параметри виміру або екологічні індикатори. Наприклад, зниження споживання енергії у готелі може вимірюватись зменшенням витрат на спожиту енергію у розрахунку на одного гостя, вираженим у грошових одиницях. Зрештою, треба встановити кінцеві терміни досягнення цілей. Кінцеві терміни мають бути реалістичними: досягнення цілей повинно бути не занадто обтяжливим, але й не залегким для працівників.
Екологічний план дій. Після встановлення екологічних цілей розроблюється спеціальний план – екологічний план дій, що визначає – як, коли та які ресурси мають бути використані для досягнен-ня екологічних цілей. Такий план дій має відповісти на наступні шість запитань:
Що є ціллю?
Задана ціль коротко описується. Опис слід робити так, щоб потім можна було оцінити досягнення. Цілі мають бути реально досяжні.
Яким чином ціль буде досягнута (дії та заходи)?
У цьому пункті описуються дії, які треба виконати для досягнення цілі, і порядок дій.
Хто відповідає за досягнення цілі?
Призначається відповідальна особа. Вона не обов‘язково повинна виконувати всю роботу самостійно, але має контролювати діяльність та забезпечувати досягнення цілі.
Який розклад?
Для своєчасного досягнення цілі визначаються реалістичний розклад та кінцеві терміни.
Які ресурси?
Ресурси у формі грошей або робочого часу, виділені для досягнення кожної цілі. Складається кошторис. Особа, відповідальна за досягнення цілі, як правило, також відповідальна за виконання кошторису. Якщо існує кілька шляхів досягнення цілі, то ці варіанти треба оцінити й порівняти, а оцінка їхньої вартості використовується для визначення терміну окупності інвестицій. Зменшення спожитих ресурсів та інвестиції у збереження згодом окупаються. Період їх окупності може бути вирахуваний за наступною формулою:
Коли перевіряється досягнення цілі?
Після того, як пройшов термін досягнення цілі, перевіряється, чи була вона досягнута та чи мало щось бути зроблено інакше. Якщо ціль не була досягнута, слід з’ясувати причини невдачі та, у разі необхідності, розробити новий план дій.
Щойно підприємство знаходить найкраще рішення, яке задовольняє його потреби і є економічно вигідним, його можна включити до розділу „Як досягти цілі?” плану дій. Приклад структури плану дій представлений нижче.
Впровадження та підтримка . Для ефективного застосування екологічного менеджменту підприємство має ввести в дію механізми підтримки, необхідні для впровадження екологічного плану дій, виконання екологічної політики та досягнення цілей. Це потребує визначення структури та обов‘язків для ефективної екологічної діяльності та узгодження процедур і управління природоохоронними діями (наприклад, як саме на підприємстві збираються відходи).
Природоохоронна діяльність з самого початку має бути організована таким чином, щоб вона відповідала розмірам, сфері діяльності та структурі управління підприємством. Екологічний ме-неджмент може бути організований директором, який залучає одного або двох працівників.
На невеликих підприємствах екологічний огляд зазвичай проводить один співробітник. Якщо ця особа добре знає підприємство, то може зробити велику частину роботи не виходячи із-за свого столу. Деякі види роботи мають бути зроблені на місці, такі, як перевірка показників лічильників тощо.
На більших підприємствах задачі огляду мають бути поділені між кількома особами. Важливо, щоб усі співробітники були поінформовані про те, хто саме може відповісти на запитання осіб, які цікавляться екологічною діяльністю підприємства.
Співробітники мають бути постійно залучені до екологічного менеджменту. Співробітники мають бути якнайкраще обізнані з екологічною проблематикою підприємства, спроможні знаходити рішення та розвивати екологічно стійкі робочі звички й традиції.
Екологічний менеджмент є задачею, для вирішення якої потрібний час та плідна співпраця. Обов‘язки кожного співробітника мають бути визначені та вбудовані у щоденний розпорядок.
Важливо, щоб кожен працівник усвідомлював свою роль у покращенні екологічної ситуації на підприємстві.
Ґрунтуючись на досвіді, можна рекомендувати різноманітні методи мотивації працівників та роз-витку екологічно стійких робочих традицій.
Перевірка та контроль. Впроваджуючи та підтримуючи систему екологічного менеджменту, підприємство потребує постійних вимірів/моніторингу та оцінки своєї поведінки в навколишньому середовищі. Екологічні характеристики підприємства зазвичай оцінюються за допомогою вимірювань і моніторингу відповідних індикаторів, а також – внутрішнім аудитом. Перш ніж вирішити, що і як вимірювати, підприємство має визначити екологічні індикатори, які будуть використовуватися для моніторингу. Вони мають бути встановлені під час визначення екологічних цілей.
Приклади індикаторів екологічних характеристик підприємства
Екологічний аспект
Індикатор екологічної поведінки підприємства
Споживання води
Споживання води (наприклад, у м3) усім підприємством або кожним його підрозділом
Споживання енергії. Обсяг спожитої енергії кожного типу (тверде паливо, бензин, природний газ, центральне опалення, електроенергія); атмосферні викиди, спричинені споживанням енергії (двоокис вуглецю, окис азоту, двоокис сірки)
Використання природних ресурсів (вплив на довкілля, спричинений використанням сировини)
Обсяг спожитого паперу, канцелярського приладдя, миючих засобів, обладнання та інших матеріалів; структура використання відновлюваних/не відновлюваних ресурсів.
Вплив хімічних засобів на довкілля та здоров’я
Обсяг та небезпечність використаних хімічних засобів.
Викиди до атмосфери. Обсяг відпрацьованих газів та інших забруднювачів. Виміри якості оточую-чого повітря (наприклад, щодо запахів).
Викиди у воду. Обсяг та концентрація викинутих забруднювачів, таких, як азот, важкі метали, планктон, а також показники ХПК1, БПК2. Виміри забруднювачів у воді, яка поступає на підприємство. 1Хімічна потреба в кисні. В екологічній хімії тест на хімічну потребу в кисні широко використовується для посереднього виміру кількості органічних з‘єднань у воді.
2Біологічна потреба в кисні. Кисень потрібний не тільки для виживання живих організмів, а також для розкладання органічних матеріалів у стічних водах.
Відходи. Обсяг відходів. Обсяг відсортованих, відновлених та небезпечних відходів.
Пожежі, аварії та інші надзвичайні ситуації. Кількість аварій та витоків. Кількість інцидентів, які включають травмування людей. Хибні тривоги.
Вплив транспорту на довкілля
Виміри концентрації забруднювачів у відпрацьованих газах. Споживання палива (обсяг/км). Кількість аварій.
Як правило, доцільно проводити регулярні перевірки/внутрішній аудит на підприємстві, щоб пе-реконатися в тому, що впроваджена система працює, як заплановано, що вона належним чином впроваджена та підтримується.
Працівники, які виконують такі перевірки та внутрішній аудит, повинні проводити аудит об‘єктивно й неупереджено, мати відповідну підготовку. Працівники, які проводять аудит, також мають бути достатньо знайомі з діяльністю підприємства (включаючи природоохоронну діяльність).
Природоохоронна діяльність підприємства часто не спрацьовує належним чином. Відхилення та невідповідність запланованим діям можуть бути викликані різними причинами. Це треба визначити, задокументувати й вжити коригуючих заходів.
Коригування та вдосконалення. Подібно до загальної економічної діяльності підприємства, при-родоохоронна діяльність та функціонування екологічної системи періодично потребують корекції та вдосконалення. Як правило, підприємство коригує систему екологічного менеджменту відповідно до висновків огляду, що проводиться менеджментом.
Зазвичай менеджмент проводить огляди через певні інтервали часу (як правило, у формі зустрічей чи зборів), аналізуючи стан системи екологічного менеджменту та приймаючи рішення, необхідні для її вдосконалення чи модифікації.
Діяльність підприємства, як правило, оцінюється за даними моніторингу, результатами перевірок та внутрішнього аудиту, за досягненням цілей та реалізацією плану дій тощо.
Для успішного впровадження плану дій важливо, щоб він виконувався у співпраці між керівництвом та персоналом. Активна участь у формулюванні плану дій часто сприяє підвищенню мотивації членів персоналу. Фахівець сертифікуючої організації може брати участь у зустрічах персоналу.
При упровадженні системи екологічного менеджменту слід керуватися вимогами міжнародних стандартів, гармонізованих до національної системи стандартизації.
ДСТУ ISO 14001:2006 Системи екологічного управління. Вимоги та настанови щодо застосування.
ДСТУ ISO 14004:2006 Системи екологічного управління. Загальні настанови щодо принципів, сис-тем та засобівзабезпечення
ДСТУ ISO 19011-2003 Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю та (чи) навколишнім середовищем

Екологічний аудит
Екологічний аудит в Україні регулюється Законом України «Про екологічний аудит» і може бути обов'язковим та ініціативним (добровільним).
Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчоївлади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищенуекологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у таких випадках:
- банкрутство;
- приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності;
- передача або придбання в державну чи комунальну власність;
- передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності;
- створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств;
- екологічне страхування об'єктів;
- завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до Закону;
- в інших випадках, передбачених законом.
Обов'язковий екологічний аудит здійснюється сертифікованими Мінприроди України аудиторами. Є реєстр сертифікованих аудиторів.
Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення заінтересованого суб'єкта за згодою керівника чи власника об'єкта екологічного аудиту.
Серед екологічного аудиту у добровільній сфері перше місце одним з най поширених форм є ау-дит системи екологічного управління, який здійснюється сертифікованими (акредитованими) ау-диторами згідно ISO 19011 (ДСТУ ISO 19011).
У Інтернеті є перелік міжнародних стандартів якими у своїй діяльності керується екологічний аудитор.
Екологічна сертифікація продукції та маркування. Корисність та ефективність екологічних марко-вань та декларацій залежить від того, якою мірою вони передають достовірну та суттєву інформа-цію про екологічні аспекти певної продукції. Екологічні марковання та декларації повинні містити точну інформацію про екологічні аспекти або переваги певної продукції відносно її впливів на стан здоров’я людини та довкілля.
Технічний регламент з екологічного маркування забороняє використовуватина упаковці, етикетці, у супровідній документації, рекламі товарів та послуг екологічні твердження, які є нечіткими чи неконкретними, такими, що вводять в оману або лише натякають на те, що продукція є екологічно сприятливою.
Забороняється товаровиробникам та постачальникам товарів та послуг використовувати такі неперевірені екологічні твердження, як «екологічно чистий» «екологічно безпечний», «екологічно сприятливий», «сприятливий до ґрунту», «не забруднюючий», «зелений», «сприятливий до природи» та «сприятливий до озону» тощо.
Міжнародна організація стандартизації (ISO) розділяє екологічні маркування та декларації на три основних типа
І тип екологічного маркуваннявідноситься до добровільної системи екологічної сертифікації, на основі якої встановлюються додаткові екологічні вимоги (екологічні критерії) на певну категорію продукції та проваджується процедура оцінки відповідності.
Оцінка відповідності здійснюється акредитованим органом сертифікації товарів та послуг згідно ISO/Guide 65 (EN 45011).
Схема оцінки відповідності передбачає оцінювання повного життєвого циклу продукції.
За результатами оцінки відповідності виробник сертифікованої продукції отримує право застосу-вання знаку екологічного маркування на її упаковці чи етикетці, а також на документації, реклам-них матеріалах і т.і.
Орган сертифікації надає право на застосування знаку екологічного маркування лише за умови, якщо заявник відповідає загальним правилам сертифікаційної системи, а продукція відповідає встановленим екологічним критеріям та функціональним характеристикам згідно вимог стандарту
ДСТУ ISO 14024 «Екологічні марковання та декларації – Екологічне маркування типу» I – Принципи та методи»
Детальніше про екологічне маркування І типу на www.ecolabel.org.ua
ІІ тип екологічного маркуваннявідноситься до інформативного декларування у вигляді формулю-вань чи позначок екологічного характеру.
Застосування екологічного маркування ІІ типу не потребує процедури оцінки відповідності, тобто сертифікації, але виробник, який застосовує цей тип маркування, повинен мати можливість надати інформацію зацікавленій стороні щодо вимог і методів перевірки застосованої декларації.
ІІ тип унеможливлює застосування екологічних тверджень, які не стосуються конкретного аспекту продукції та є нечіткими чи неконкретними або, які лише натякають на те, що продукція є екологічно сприятливою чи безпечною.
До маркування ІІ типу не відносяться позначення та декларації такого змісту як: «екологічно чис-тий», «екологічно безпечний», «екологічно сприятливий», «сприятливий до ґрунту», «не забруднює», «зелений», «сприятливий до природи», «сприятливий до озону» тощо.
Прикладом екологічного маркування ІІ типу можуть бути таки декларації, як: «вміст повторно пе-реробленого матеріалу», «придатний для повторного перероблення», «придатний для компостування», «розбірна конструкція» тощо або спеціальні знаки, які визначені міжнародним стандартом ISO 7000.
Основні принципи застосування екологічного маркування ІІ типу викладені в стандарті
ДСТУ ISO 14021 «Екологічні марковання та декларації – Екологічні самодекларації – Екологічне маркування типу II»
ІІІ тип екологічного маркуваннявідноситься до екологічних декларацій що містять інформацію у вигляді кількісних екологічних показників до обраної одиниці продукції певної категорії на усіх етапах її життєвого циклу.
Такі декларації мають форму технічного звіту який готується незалежною експертною організацією на основі досліджень життєвого циклу конкретного виду та типу продукції.
Методологія таких досліджень, розрахунку екологічних показників та оформлення технічного звіту викладена в стандарті
ДСТУ ISO/TR 14025 «Екологічні марковання та декларації – Екологічні декларації типу III»
Category: Students | Views: 1936 | Added by: iso-2009 | Rating: 0.0/0